Товари з СРСР, які на Заході розкидали, як гарячі пиріжки

Плівковий «Зеніт»

Серед професійних фотографів і сьогодні можна зустріти віртуозні роботи, зроблені на радянські плівкові фотоапарати, що збереглися в робочому стані. Окрема когорта шанувальників була і залишається у техніки «Зеніт». Свого часу теплі почуття до фотопрому СРСР відчували не лише наші співвітчизники, а й зарубіжні друзі. Попит на фототехніку зі Спілки досяг свого піку ближче до 1970-х. На той час експорту йшло понад чверть всіх вироблених країні зразків. І незважаючи на те, що з інноваційним проривом на Заході якість «Зенітів» перестала влаштовувати іноземного споживача, з слів не викинеш. Був у нашій історії період, коли передові американські журнали порівнювали радянську фототехніку із ракетами.

Коли "Ниву" порівнювали з Range Rover

ВАЗ-2121 "Нива" 1977 року випуску запам'ятався світу популярним позашляховиком малого класу. Цей автомобіль масово експортувався до сотні країн світу. До 80% всіх вироблених одиниць йшли за кордон, залишаючись удома в дефіциті. У той період «Нива» прирівнювалася за комфортністю і надійністю до Range Rover. Серед автомобілів подібного класу їй і зовсім не було рівних за експлуатаційними параметрами. Ця модель неодноразово лідирувала у міжнародних перегонах, через що за кордоном вишиковувалися черги з бажаючих стати володарем радянського позашляховика. Досить затребуваною стала за межами СРСР та експортна лінійка ВАЗу – автомобілі «Лада». Ще одним експортним зразком був у Союзі "Москвич-408". Всесвітньою популярністю користувався і радянський КамАЗ, спроектований на користь оборонної галузі. Вдала розробка дозволила продавати вантажівки за кордон щорічними партіями до десятків тисяч машин.

Секрет успіху вітчизняного автопрому полягав над таємних технологіях, невідомих звичайному радянському автолюбителю. Машини з СРСР, навпаки, випускалися простими як три копійки. Саме це й підкупувало автовласників із таких кліматичних зон, де шансів виявити автосервіс було в рази менше, ніж ймовірності застрягти на безлюдній або гірській дорозі.

Легендарний АК

Однією з найвідоміших продуктів, вироблених у Радянському Союзі, як і залишається овіяний легендами автомат Калашникова. Фахівці з НАТО об'єктивно відзначали чудові якості радянського АК, його практичність та ефективність. Зброю родом із СРСР закуповували країни 3-го світу, причому у великих обсягах. АК навіть примудрився потрапити на прапори кількох африканських країн. Розроблений радянським конструктором автомат має попит за кордоном через багато років після зникнення СРСР з карти світу.

Ризькі радіоприймачі

Відомим у зарубіжному середовищі товаром виступала техніка, що виробляється на Ризькому радіозаводі. Латвійська «Радіотехніка» вела свою діяльність з 1927 року, ставши у повоєнний час найуспішнішим і затребуваним виробником аудіотехніки в СРСР. У 1950-х під логотипом RRR (Rіgas Radio Rūpnīca) з'явилися радіоприймачі Riga. До 60-х завод уже випускав зразки, що монтуються в автомобілі. Найуспішнішими в історії «Радіотехніки» стали радянські 80-ті роки. Крім того, що темпи виробництва аудіообладнання били всі рекорди всередині країни, апаратура стала затребувана в Німеччині, Франції, Британії та ін. Закордонні споживачі оцінили надійність та простоту ризьких радіоприймачів.

Годинник як у Гагаріна

У пізню епоху СРСР одним із ходових експортних товарів у країні були так звані «командирські» годинники, що входять до комплекту обмундирування офіцерського складу. Жителі Заходу зробили з цього предмета годинної промисловості СРСР справді фетиш. Хоча успіхом за кордоном мали й інші марки. Та сама «Перемога» з 15 рубіновими каменями неодноразово лідирувала на міжнародних виставках. Успіх полягав у високій якості наручного годинника на тлі низької, порівняно із західними аналогами, ціни. Масово годинник в СРСР вироблявся на 13 заводах. 1-й Московський виробляв експортний варіант "Польоту" - модель Seconda. У світі знали, що випущені там же Штурманські літали в космос з Юрієм Гагаріним. За підрахунками фахівців, у 70-80-ті виробництво наручного годинника дорівнювало в СРСР обсягу випуску швейцарських, користуючись попитом у 70 країнах світу.

"Столична" з ікрою

У 50-х наЗаході розкуштували «Столичну». З того часу радянська марка горілки міцно увійшла до розряду споконвіку російського. На тлі решти продуктів харчування експорт алкогольного напою став чи не наймасовішим. У " Столичну " називали " Столі " , і якийсь період вона навіть витіснила з американських барів віскі. До речі, «Столична» продається в США і сьогодні, щоправда, вже латвійського виробництва. Зацікавлені у постачанні російської горілки американці запропонували уряду СРСР бартерний договір. Натомість на об'ємні закупівлі «Столичної» вони запросили дозвіл на будівництво у Спілці заводу "Пепсі".

У 1970-і горілка охопила більшу часто алкоринку, і Москві навіть довелося взяти участь у міжнародних судах, обстоюючи «споконвічно російський продукт». Коли 1980-го американці бойкотували московські Олімпійські ігри в Москві, російську горілку ігнорувати вони так і не наважилися. Ще одним радянським продуктом, шанованим іноземним споживачем, була чорна ікра зі знаком «Зроблено в СРСР». На заході осетрова коштувала величезних грошей, чого не можна було сказати про Радянський Союз. Тож її збут за кордоном бив усі рекорди.