"Підмосковні вечори". Як радянські чиновники мало не забракували пісню, що підкорила світ

Легендарна композиція «Підмосковні вечори» за кількістю виконань увійшла до Книги рекордів Гіннеса. Сьогодні вона є однією з найпопулярніших російських пісень минулого століття. Її виконували симфонічні оркестри, джаз-бенди і навіть рок-групи. Але ж пісня була написана на швидку руку, і її ледь не зарубали чиновники, вважаючи занадто легковажною.
У Радянському Союзі керівники звикли мислити масштабно. І якщо щось планували, то це обов'язково повинно було стати великим і грандіозним. Особливо, якщо мова йшла про спортивні змагання. Ось і влітку 1956 року в Москві збиралися проводити Спартакіаду народів СРСР. Підготовка до настільки великому події велася в усіх напрямках. І голова боліла не тільки у спортсменів. З такої нагоди документалісти вирішили зняти фільм про легку атлетику та значенні спорту для радянських громадян.
А щоб кіно викликало хоч якийсь інтерес, було вирішено урізноманітнити його патріотичним саундтреком - красивими, надихаючими на спортивні подвиги піснями. Звичні в таких випадках марші кіношники захотіли розбавити м'яким ліричним номером. Замовлення на написання такої пісні отримали композитор Василь Соловйова-Сєдой і поет-пісняр Михайло Матусовський.

Метри замкнулися на дачі в підмосковному селищі Комарово і приступили до роботи. Обидва чудово розуміли, що кіно, до якого вони напишуть пісню - виключно пропагандистський. І буде швидко забуто разом з їх піснею. Тому не стали себе надто обтяжувати. Соловйов-Сєдой порився в ящиках свого столу і витяг звідти пом'ятий паперовий листок з композицією «Ленінградські вечори». Мелодію композитор склав ще пару років назад, але вважав невдалою. Однак резонно розсудив, що для пропагандистського фільму штучка цілком зійде.
Матусовський злегка змінив її назву. Швидко накидав нехитрі вірші з простенькими римами. І лірична пісня «Підмосковні вечори» була практично готова. Автори показали пісню кіношникам, які вже монтували фільм з оригінальною назвою «В дні спартакіади». Залишилося визначитися з виконавцем. Заспівати композицію спочатку запропонували Марку Бернесу. Мелодію той оцінив позитивно. А ось текст здався йому відверто примітивним. Популярний артист відповів категоричною відмовою.

Тоді на запис пісні запросили молодого соліста Большого театру Євгена Кибкало. Зі своїм завданням той впорався «на відмінно». Але результат не влаштував уже самих авторів. Вийшло дуже вже академічно. На щастя, пісню почув актор МХАТу Володимир Трошин. Красива лірична композиція йому припала до душі, і він сам зголосився її заспівати. Виконання драматичного артиста вийшло ідеальним.
Далі повністю готову пісню потрібно було затвердити перед художньою радою. Але чиновники рознесли її в пух і прах. Пісню вони порахували сірим і нудним. Більш того,висловили на адресу авторів масу претензій. Мовляв, вам довірили відповідальне завдання і сподівалися на ваш талант, а ви зробили халтуру. Пісню ледь не забракували. Однак часу на написання нової композиції вже не було. Тому «Підмосковні вечори» затвердили, нехай і дуже неохоче.

Як і припускали автори пісні, фільм про спартакіаді майже не викликав глядацького інтересу і благополучно відправився в архів. Непоміченою залишилася і пісня. Але в ті роки існувало залізне правило: пісні з фільмів обов'язково повинні бути в фонді радіо. Тому Володимира Трошина запросили записати композиції з цієї кінокартини спеціально для радіостанцій. Коли артист виявив, що «Підмосковних вечорів» серед тих пісень не виявилося, то відмовився що-небудь записувати взагалі. Через тиждень «зникла» пісня чудесним чином знайшлася.
Знаменитий радянський диригент, керівник оркестру Всесоюзного радіо Віктор Кнушевицкого дав пісні друге життя. Зробив шикарну аранжування, прикрасив хоровими вокалізами. Саме ця версія і стала канонічною. Не дивно, що коли оновлені «Підмосковні вечори» вийшли в ефір, на радіо стали надходити тонни листів від слухачів з проханням поставити цю пісню. Деякі навіть не пам'ятали її назву, а просто цитували в листах полюбилися рядки.

А влітку 1957 року «Підмосковні вечори» стали офіційною піснею VI Всесвітнього молодіжного фестивалю в Москві і музичним символом столиці нашої країни. На конкурсі, який проходив в рамках фестивалю, композиція отримала премію і золоту медаль. А потім - пішла в народ і з тих пір «подорожує» по світу. У 60-х роках назва «Підмосковні вечори» стало впізнаваним радянським брендом. Так називали парфумерію, кондитерські вироби, сувенірну продукцію. У 1962 році пісня навіть зайняла 2-е місце в чартах Billboard у виконанні джаз-бенду Kenny Ball and his Jazzmen.

Разом з «Катюшею» і «Калинкою» ця композиція входить до умовної трійку найвідоміших російських пісень серед іноземців. Текст перекладали багатьма мовами світу, а знамениту мелодію виконували класичні музиканти, рокери, металісти, джазмени і багато хто ще. Композиція, колись написана на замовлення, стала по-справжньому народною. І пісню цю у світі до сих пір знають і люблять.